2018 X 06 15 ліет Жэмэрвы
Экспедыцыя студыі “Жэмэрва” по Пінскім Полессю з 2008 року была, можна сказаті, выніком пятого фестывалю вэснового фольклёру “Там по маёвуй росі”, которы одбывсе в Студзіводах і іншых месцях Пудляша од 5 до 8 чэрвеня 2008 р. Тугды мы госцілі выконавцув традыцыйного фольклёру з Піншчыны: “Ладорожаночкі” з Ладорожы і музыкантув з Богушэва. Два тыжні посля “Жэмэрва” поехала до іх в рэвізыт.
Но впэршэ добралісе до Отвержыч коло Століна. Тут нас встрэтілі шчыро, традыцыйною полескою вэчэрою. Пры століе почаліся песні, почавшы од вэсновых.
І тое, што тут почулі направду мэнэ уразіло. Пэрэдо всіем гучность спіеву, муоцны пэршы голос, подвода. Харэктэрнэ выгукуване концувок куплета. Врэшці, богацтво форм і напевув вэсновых пісэнь і хороводных формув, рэдке в іншых полескіх околіцях. То тут пэршы раз почулі вэсновы танок “Ой, не росці жэ кропе”, а таксамо “Серую гусоньку”, котору співалі колісь у нас коло Семяноўкі. Отвержычы ошарашылі нас таксамо “конопелькамі” – песеннымі хороводамі, якіе водяцце двома групамі нараз.
На Пудляшшу – коло Кнышына чы Городка, песні з назвою “конопелькі” таксамо е; іх співают волочэбнікі на Вэлікдэнь. На ціелэ Полессе, туолькі в Отвержычах, вэсновые пісніе называют “конопелькамі”. В 2009 рокові Отвержычы будут іх співаті в Студзіводах на маёвуй росіе. Але покуль зостаемсе пры экспедыцыі з 2008 року.
Другого дня экспедыцыйі, з самого ранку, поехалі троху далей на всхуод – до Кожан-Городка. Тут настоятелём цэркві служыт о. Дмітрый Грыб, якого тато родівсе в 1942 р. в Залесю жэрчыцкого прыхода на Пудляшу. По вуйнiе, разом з батькамі трафіф до Лунінца. Отец Дмітрый показав нам Свято-Міколаевску цэркву з 1818 р., шэдэвр белорускуй, дэрэвянуй архітэктуры.
Ворочавшыся з Кожан-Городка, затрымаліся над вэлізным озером Погост і заглянулі до Нового Двора, дэ колісь находівсе монастыр. Одсюль жэ нэдалеко было до Сташан, дэ прошло пэршэ нашэ споткане з групою “Чабатухі”. На порозі “Дому Фольклёру” вітала нас хліебом і солью кіровнічка Венера Попітіч з членамі колектыва. А посля слухалі мы нэзвычыйного выконаня пісэнь, якіх співалі своімі гучнымі голосамі жанчыны со Сташан. За пувтора міесэця “Чабатухі” прыехалі до нас, на жнівны сустрэчы “Олень по бору ходіт”. Прывэзлі з собою колыску, якая до тэпэр вэндруе по Пудляшу.
Того самого дня поехалі до Стахова. Тут чыкалі на нас одны з найлепшых музыкантув на Полесю – капэля “Вэрэнька”. Свою назву взяла вона од найбуольш пошыроного стахувського, шляхэцького роду Вэрэнічув. Бо Стахово е сёлом пінскуй шляхты. Поза Вэрэнічамі ейі прэдставнікамі былі тут здавна: Бабышчэвічы, Комары, Шпаковскіе, Бут-Гусаі-мы, Качановскіе, Горэгляды і Некрашэвічы. Коло шляхты жылі таксамо мужыкі: Булыгі, Ныкытчыкі, Яроцкіе, Кішкары, Жыхоры, Руды, Опанасовычы і Базаны. Всіе ходілі до Покровскуй цэрквы: тэпэрышню збудовалі в ІІ половіні ХІХ віеку.
І шляхта, і мужыкі в Стахові говорылі на однум руськум-полеськум языкові, співалі одны пісніе і гралі разом на ін-струмэнтах. Такою шляхецко-сэляньскою была “Вэрэнька”, што грала для нас 27 чэрвеня 2008 р. Скрыпач – віртуоз і цэрковны псаломшчык Васіль Булыга, а таксамо гармоніста, другі Васіль Булыга, походілі з сэлян, а Васіль Горэгляд – со шляхты. Шчэ в капэлі грав шляхціц Андрэй Вэрэніч, але в час экспедыцыі нэ муог прыйті. Затое прышлі тры досконалы спевачкі і танцоркі, од якіх запісалі пару цікавых вэсновых, летніх і колядных пісэнь. Песні співалі воны пуод скрыпку Васіля Булыгі, якога дэлікатно на басах вспомагав другі Васіль. Музыканты на своіх скромных, здаецце, інструмэнтах, просто вычароувалі музыку. В маёві 2009 року прыехалі до нас граті на “маёвуй росіе”.

(ciąg dalszy dostępny w wersji drukowanej lub w E-wydaniu Przeglądu Prawosławnego)

Дорофей Фіонік, фото автора

© Fundacja im. Księcia Konstantego Ostrogskiego